Видатні педагоги світу різних часів

/Files/images/zagolovki/vidatn_pedagogi/220px-Socrates_Louvre.jpgСократ

Сократ народився в Афінах у 470 р.до н.е. Його батько, Софронікс, був каменотесом, а мати — повитухою. У свого батька Сократ навчився ремеслу скульптора. Сократ любив казати, что успадкував від матері її мистецтво, порівнюючи його з філософським методом – майевтикою: “Тепер моє повивальне мистецтво у всьому схоже з акушерським, відрізняється від нього лиш тим, що я приймаю пологи у чоловіків, а не у жінок, пологи душі, а не тіла”.

Сократ навчався в одного з найзнаменитіших філософів античності — Анаксагора з Клазомен, який був також учителем Перикла.

У 440 р. до н. е., коли населення Афін страждало від епідемії чуми, Перикл запросив велику жрицю храму Аполлона — Діотиму з Мантинеї взяти участь у церемонії з очищення міста. Для юного Сократа зустріч зі жрицею стала вирішальною. Діотима посвятила його в містерії Ероса згідно з орфічною традицією, що пізніше Платон передав в епізоді про Діотиму в діалозі “Бенкет”.

Сократ мало мандрував і майже ніколи не залишав Афін. Коли він був юнаком, він відвідав лише Дельфи, Коринф і острів Самос разом з філософом Архелаєм. Сократ брав участь у битвах біля Потидеї в 432 р. до н. е. й Аміфіполі в 422 р. до н. е. Розповідають, що коли афіняни відступали, він ішов спиною вперед, обличчям до ворога.

Бесіди Сократа викликали захват. Своїх слухачів він вважав, в першу чергу, друзями, а вже потім учнями. Завдяки своїй надзвичайній чарівності, він мав вплив на людей різного віку, що викликало заздрість, неприязнь і навіть ворожість. У 399 р. до н.е. його звинуватили в неповазі до богів (адже він вірив у найвищого бога) і в розпусті молоді, оскільки він викладав своє вчення. Його судили, але він продовжував філософувати, оскільки вважав це місією, яку Бог поклав на нього, і не міг відмовитися від того, що говорив або робив: “…поки є в мені дихання і здібність, не припиню філософствувати, переконувати всякого з вас… говорячи те ж, що зазвичай говорю: “О кращий з мужів, громадянине міста Афін… чи не соромно тобі, що ти турбуєшся про гроші, щоб у тебе їх було якомога більше, про славу і почесті, а про розумність, про істину і про душу свою, щоб вона була якомога кращою, не турбуєшся?”

Сократ вважає за краще померти, захищаючи свої ідеї:

“От уже час іти звідси, мені — щоб померти, вам — щоб жити, а хто з нас іде на краще, це ні для кого не ясно, окрім Бога”.
Через тридцять днів після винесення вироку Сократ випиває келих цикути, оточений своїми учнями, яким він говорить про єдність життя й смерті: “Ті, хто щиро віддані філософії, зайняті насправді лише одним — вмиранням і смертю”.
У своїх коментарях до “Кратила” Платона, які стосуються значення імен, Прокл стверджує, що ім’я Сократа походить від “soet tou kratou”, що означає “звільнений силою душі, тієї, яка не спокушається речами матеріального світу”.
Діоген Лаертський наводить багато свідоцтв і анекдотів, запозичених у давніх авторів, що змальовують характер Сократа: рішучість, відвага, контролювання пристрастей, скромність і незалежність від багатства й влади.

Сократ принципіально не записував свої думки, вважаючи дійсною сферою існування істиного знання й мудрості живу бесіду з опонентами, живий діалог, полеміку. Вступати в діалог з Сократом означало складати “іспит душі”, підсумувати життя. За свідченням Платона “Всякий, хто був поруч з Сократом і вступав з ним у бесіду, про що б не йщла мова, пропускався по виткам спіралі дискурса й неминуче виявлявся змушеним ідти вперед до тих пір, доки не віддасть собі звіт в самому собі, як він жив і як живе тепре, і ніщо не могло сховатись від Сократа”.
Основні ідеї:

Майевтика й іронія

Сократовські діалоги були пошуком істиного знання, і важливим кроком на цьому шляху було усвідомлення його відсутності, розуміння власного незнання. Згідно з легендою, Дельфійською піфією Сократ був названий “наймудрішим з усіх мудрих”. Напевно, це пов’язано з його висловлюванням про обмеженість людського знання: “Я знаю, що нічого не знаю”. Користуючись методом іронії, Сократ надіває на себе маску простакуватого, просить навчити будь-чому або дати пораду. За цією грою завжди стоїть серйозна мета — примусити співрозмовника виявити себе, своє незнання, добитися ефекту благотворного потрясіння слухача.

Про людину

Повторюючи за Дельфійським Оракулом “Пізнай самого себе”, Сократ звертається до проблеми людини, до вирішення питання про сутність людини, про її природу. Можна вивчати закони природи, рух зірок, але навіщо йти так далеко, говорить Сократ, — пізнай самого себе, занурься в близьке, і тоді, через пізнання доступних речей, ти зможеш прийти до тих самих глибоких істин. Людина для Сократа — це, перш за все, її душа. А під “душою” Сократ розуміє наш розум, здатність мислити, і совість, моральне начало. Якщо сутність людини — її душа, тоді особливої турботи потребує не стільки її тіло, скільки душа, і найвище завдання вихователя – навчити людей зрощувати душу. Благою й досконалою робить душу доброчесність. Доброчесність пов’язана в Сократа із пізнаням, що є необхідною умовою здійснення добрих вчинків, оскільки, не розуміючи сутності блага, не будеш знати, як діяти заради добра.

Доброчесність і розум зовсім не протирічать одне іншому, оскільки мислення вкрай необхідне для відкриття Доброго, Прекрасного й Справедливого.

Сократ розкриває поняття щастя й можливості його досягнення. Джерело щастя знаходиться не в тілі й не в чомусь зовнішньому, а в душі, не в насолоді речами зовнішнього матеріального світу, а в почутті внутрішньої сповненості. Людина щаслива тоді, коли її душа впорядкована й доброчесна.

Душа, за Сократом, це господиня тіла, а також інстинктів, пов’язаних із тілом. Це господарювання і є свободою, яку Сократ називає самовладанням. Людина має добиватися влади над собою, ґрунтуючись на своїй доброчесності: “Мудрість полягає в тому, щоб подолати самого себе, тоді як необізнаність призводить до поразки від самого себе”.

Повернутися на початкову сторінку

Кiлькiсть переглядiв: 6

Коментарi