Видатні педагоги світу різних часів

/Files/images/zagolovki/vidatn_pedagogi/1220027340_aristotel.jpgАрістотель

Арістотель народився в 384 р. до н.е. в місті Стагирі (Фракія). Батько Арістотеля - Нікомах - був представником роду Асклепідів, в якому лікарське мистецтво було наслідковим. У 15 років Арістотель втратив батьків.

Коли філософу виповнилось 17 років, він переїздить до Афін, щоб стати учнем Платонівської Академії, де й проводить наступні 20 років життя. Висловлюються різні припущення про причини його від’їзду: одні кажуть про те, що філософ не був обраний спадкоємцем Платона, інші згадують війну між македонцями й афінянами, яка почалась у 359 р. Але фактом залишається те, що разом з Ксенократом Арістотель переїздить до Ассиси й одружується там з Піфіадою, прийомною дочкою тирана Гермія. У них народжується дочка. Правитель Гермій був не тільки тестем, але й учнем філософа. Після смерті своєї дружини Піфіади Арістотель живе з Герпіліс; у них народжується син Нікомах, якому філософ адресує трактат з етики („Нікомахова етика”). У 343 р. до н.е. Філіп Македонський запрошує Арістотеля стати наставником тринадцятирічного сина Філіпа - Олександра. Після сходження Олександра на престол (336 р. до н.е.) Арістотель повертається в Афіни.

У 335 р. до н.е. Арістотель засновує філософську школу, Лікей. Школа називалась перипатетичною, оскільки Арістотель зазвичай проводив заняття, прогулюючись зі своїми учнями („перипатео” по-давньогрецьки — "прогулюватися"). Очолює школу протягом 12 років.

Смерть Олександра посилила ненависть афінян до македонців. Звинувачений у безбожжі, Арістотель був змушений переселитися в Халкіду на о.Евбея, "щоб афіняни ще раз не погрішили проти філософії", де й помер у 62 роки.

Основні твори

Трактати з логіки — "Органон" ("Категорії”, дві "Аналітики", "Топіка" й ін.), "Риторика, "Фізика", "Метафізика", "Про душу", "Нікомахова етика", "Велика етика", "Політика" й "Поетика".

Основні ідеї

Про філософію

Арістотель розрізнює першу й другу філософії. Перша філософія, або метафізика, належить до всього того, що перебуває над природою. Фізика, або природа, складає другу філософію. Природа не співпадає з сущим, оскільки суще стоїть вище за природу. Предмет першої філософії – "суще як таке". Вона вивчає в цілому причини й начала всього сущого. Арістотель називає ці причини вищими, а начала першими.

Про причини

Розглядаючи "суще як таке" в аспекті його причин, Арістотель виділяє чотири першоначала чи вищі причини: форму, матерію, початок руху (причину руху) й мету. Ці чотири начала визначаються виходячи із більш загальних понять можливості й дійсності, двох основих станів сущого. Матерія й початок руху виражають поняття можливості, а форма й мета — поняття дійсності.

Про Бога

Бог Арістотеля – філософський Бог. Арістотель не пантеїст, у нього Бог не розчиняється в природі. І хоча Арістотель говорить про Бога, що “Бог – жива істота” і що життя, безперечно, належне йому, але під життям Бога Арістотель розуміє виключно діяльність його розуму – божественне мислення. Власне кажучи, сам Бог і є чистий діяльний розум, самодостатнє, саме на собі замкнене мислення. Бог Арістотеля – "першодвигун", "остання форма". У "першодвигуні" дійсність співпадає з можливістю, тому він недвижимий, однак сам є джерелом усякої зміни, виникнення й знищення.

Про рух

За Арістотелем, рух взагалі є „актуалізація того, що в потенції вже існує”. Один з чотирьох видів руху (які розуміються як зміна в широкому смислі) передбачає прагнення предметів до досягнення "природного місця" - "ентелехії", до повноти здійснення. Причиною всезагального руху виступає "першодвигун", який, за поясненням Арістотеля, приводить у рух все інше так, як рухає, наприклад, предмет любові людину, яка любить. На цьому тяжінні, спрямованості, базується ідея ієрархічно (за ступенями досконалості) побудованого світу в Арістотеля.

Про душу

В своєму трактаті “Про душу” Арістотель визначає душу в системі понять своєї метафізики: "Слід вважати душу суттєвою формою фізичного тіла, яке має життя в потенції, а субстанція як форма є ентелехія. Душа, таким чином, є перша ентелехія фізичного тіла, яка потенційно має життя". Всі речі – сплав матерії й форми, матерія – це потенція, в той час як форма – це ентелехія, або акт. Душа як „ентелехія тіла” складає форму, яка рухає матерію, змінює й формує її. Найнижчий род душі – душа рослинна, яка, будучи обмеженою здатностями харчування й відтворення, належна рослинам. У тварин сюди долучається душа, яка відчуває, яка разом з тим здатна мати бажання, а частково й рухатися. На сам кінець, у людини до всього цього долучається розум.

Про мораль

Душа, за Арістотелем, потребує особливого піклування й удосконалення. Він розвиває вчення про моральнісність як про "похвально здобуту якість душі". Душа етично доброчесна в тій мірі, в якій практичний розум оволодіває афектами. Доброчесність - це "порив до прекрасного, поєднаний із міркуванням". Чесноти розумної частини душі здобуваються шляхом навчання, а етичні - шляхом виховання. До доброчесності слід віднести, по-перше, вибір правильних засобів і, по-друге, слідування добропорядній меті - правильному предмету бажання.

Про щастя

Арістотель вважає, що єдино гідною людини метою, яка веде її до блага, до щастя, є вдосконалення особистості. Благо людини полягає в діяльній праці душі й розуму, згідних з доброчесністю. Даремно, продовжує Арістотель, нам радять обмежитися тим, що скінченне й співмірне людині, смертній істоті. Потрібо вимірювати себе мірою безсмертного й божественного, жити, орієнтуючись на найблагороднішу частину нашої душі. Людина щаслива в тій мірі, в якій вона сама цього схоче. Наскілько вона здатна до осягнення буття без пристрасті, настільки вона й щаслива.

Повернутися на початкову сторінку

Кiлькiсть переглядiв: 28

Коментарi